|
|
Якщо ви хочете створювати натуральні продуктипісля споживання яких людина стає здоровіша, таенергійніша, давайте працювати разом.Для започаткування органічного господарства необхідно для початку вирішити для себе чи готові Ви займатись вирощуванням продуктів без зручних у використанні хімічних добрив і засобів захисту рослин. Органічне господарювання це не просто агрономічні знання а спосіб життя і мистецтво. Врахуйте що;
Після цього необхідно прийняти рішення які конкретно продукти Ви маєте бажання і у Вас є умови виготовляти. Працюючи у спілці Ви будете знати якої продукції, скільки і коли маєте виростити її вартість буде на 10-20% більша ніж продукція звичайних господарств. Мінімальна кількість Вашої продукції повинна бути на рівні 8 тисяч гривень на рік. Спілка ″Натурпродукт″ створює умови усім селянам започаткувати свій бізнес на своїй землі. Наша консультаційно - контрольна служба допоможе Вам успішно організувати свою справу і зробити якнайменше помилок. Хоча ми розуміємо що універсальних рішень у органічному господарюванні не буває. На більшість запитань ви маєте самостійно знайти рішення згідно своїх індивідуальних умов господарювання та правил органічного агровиробництва. Бажаю успіху! А.Мішов.
Спілка "Натурпродукт" для поліпшення ґрунтів запроваджує використання двох ефективних біологічних технологій про які усі чули але використання яких потрібно максимально розповсюджувати. Я веду мову про технології використання ефективних мікроорганізмів та вермікультури. Враховуючи те що хробаки утворюють чудовий симбіоз з мікроорганізмами. Хробаки використовують результати життєдіяльності мікроорганізмів, крім того хробаки створюють найкращі умови для розвитку корисних і пригнічення патогенних мікроорганізмів. Таким чином хробак активно оздоровлює середовище у якому живе. Ч.Дарвін називав хробаків найкориснішими істотами на землі. Пропоную Вам ознайомитися із біотехнологією вирощування каліфорнійського хробака та статтею Світлани Орел з Кіровограду відносно використання ефективних мікроорганізмів. Можливо ці матеріали будуть Вам цікавими. А хто зацікавиться практичним впровадженням прошу писати на форум спілки. Разом будемо впроваджувати ці технології у практику.
Біотехнологія вирощування каліфорнійського хробака
ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ТА БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДОЩОВИХ ХРОБАКІВ Дощові хробаки належать до класу малощетинкових типу кільчастих (Аннеліда) хробаків. Більшість видів, розповсюджених на території колишнього Радянського Союзу, є представниками родини Люмбрицид, яка включає близько 180 видів хробаків, але найбільш розповсюджені 15-16 видів. Серед усіх видів дощових хробаків лише деякі можна розводити в штучних умовах. До них належать червоні хробаки, зокрема червоний каліфорнійський гібрид, який у процесі селекції набув унікальну властивість — він не залишає своє місце перебування навіть за несприятливих умов. Це дає можливість розводити його в грядах просто неба, не побоюючись втрати популяції. Червоний хробак темно-червоного кольору живе на територіях з помірним кліматом. Доросла особина досягає у довжину 8-10 см, у діаметрі 3-5 мм, масою 0,8 - 1 г . Температура тіла - 19-20 °С. За день споживає кількість корму, що приблизно дорівнює його масі (близько 1 г), після перетравлення якого виділяється 0,8-0,9 г копролітів. Найкрупніші частинки, які може проковтнути хробак, мають розміри до 1 мм. Тривалість життя - майже 16 років (дикі форми — 4 роки). Дуже плодючий. Статева зрілість настає у тримісячному віці і за оптимальних умов одна особина може принести приплід в середньому 1500 особин за рік. Цей хробак гермафродит. Кожна особина має чоловічі й жіночі статеві органи, але не може самозапліднюватись. Статевозрілі особини обопільно запліднюють одне одного. Запліднені яйцеклітини відділяються від тіла хробаків і вкладаються у білкове кільце, або капсулу (кокон), який має спочатку жовтий, а потім коричневий колір. Починаючи з 90-го дня він регулярно спарюється через кожні 7 днів. У результаті спарювання двох особин утворюються 2 яйця або капсули по 1 на кожну особин у, які дозрівають і розкриваються через 14-21 день залежно від умов утримання. У кожній капсулі міститься від 2 до 20 хробаків. Кокони містять рідину, якою живиться молодняк до моменту прокльовування. Молодняк має білий колір. Оптимальною є температура 20-22 °С, а критичною — нижче О °С та вище 42 °С. При температурі +7 °С впадає у стан анабіозу, тобто хробак живий, але нерухливий і не харчується. Оптимальна вологість - 75-88 %, а критична — нижче 60 % і вище 90 %. Практика показала, що культивовані хробаки не хворіють і не піддаються жодним епізоотіям. Вони можуть гинути тільки при порушенні технології їх розведення. Найчастіше загибель хробаків викликає отруєння протеїном при незакінченій ферментації субстрату. В результаті хробак стає «кислотним» і виділяє шкідливі гази, які є смертельними для інших хробаків. Ворогами дощових хробаків є кроти, їжаки, жаби, змії, птиця, які їх поїдають.
СПОСОБИ ВИРОЩУВАННЯ ХРОБАКІВ Промислове вирощування хробаків можна проводити як просто неба, так і в закритих приміщеннях. Усі розрахунки, пов'язані з облаштуванням ділянок для вермікультивування, заселенням та годівлею хробаків, доглядом за ними й іншими операціями, виконуються з розрахунку на стандартну грядку, яка називається ложем. Ложе — це одиниця виміру, якою користувалися американські дослідники, з ділянкою площею 2 м2 (2 х 1 м). Щільність заселення одного ложа може коливатись від ЗО до 100 тис. хробаків (дорослих, молодих і коконів з яйцями). На 1 ложе потрібно 10-12 ц органічних відходів на рік. Із них 40 % використовується на задоволення життєвих потреб хробаків, а 60 % виділяється у вигляді копролітів, тобто біогумусу. Одне ложе дає щорічно 4-6 ц біогумусу і близько 30-100 кг біомаси хробака. Цілорічне вермікультивування з влаштуванням лож на відкритих земельних ділянках можливе тільки в регіонах з м'яким кліматом, тому що взимку активність хробаків значно знижується, а догляд за ними ускладнюється. А в інших регіонах - сезонне - з квітня по жовтень. Ложа краще всього влаштовувати на ділянках з певним нахилом для забезпечення нормального стоку води під час дощів і запобігання утворенню калюж. Крім того, бажано, щоб підстилюючий ґрунт був піщаним або кам'янистим. Дощові хробаки дуже бояться вітру, тому слід вибирати для влаштування лож захищені від нього місця. Для захисту від шкідників ложа потрібно влаштовувати на металевих сітках із загнутими краями з висотою бортиків 25 см, бетонних лотках з цегляними стінами та ін. За схемою ряд дослідників хробаки утримуються на бетонованих майданчиках або в траншеях завширшки 2 м і глибиною 0,3-0,4 м. Довжина майданчика або траншей залежить від розмірів ділянки, відведеної під вермікультивування. Ложі виготовляються з металевої оцинкованої сітки з нішами 15 х 15 мм. Площа ложа - 2 м2 (2 х 1 м), висота - 15-30 см. Ложа розміщуються секціями довжиною до 50 м з відстанню між ними 0,5-0,8 м. В кожній секції 25 лож. Дві секції утворюють сектор. Відстань між секторами становить 2,5-3 м. Вітчизняні дослідники рекомендують робити ложа шириною 2 м, довжиною 50 м з відстанню між ними, яка забезпечить проїзд техніки. В закритих приміщеннях (в тому числі й різні сільськогосподарські будівлі, які не використовуються) хробаків можна культивувати цілорічне з влаштуванням лож на бетонній підлозі або на стелажах в дерев'яних, металевих або пластикових ящиках, які розміщуються ярусами. Досліджено, що в закритих приміщеннях 1 м2 площі дає удвічі більше біомаси хробаків і органічного добрива — біогумусу, ніж просто неба. Для вермігосподарства оптимальною кількістю є 1200 лож площею не менше 1 га. Французькою компанією Сгееп Ргеге сконструйована установка для вермікомпостування відходів. Це циліндрична башта яка складається із 24 пластикових піддонів діаметром 230 см, поставлених один на один. Піддони заповнюють відходами і заселяють хробаками. Весь процес компостування повністю автоматизований.
ПІДГОТОВКА СУБСТРАТУ (КОРМУ) ДЛЯ ХРОБАКІВ Кормом для хробаків є різні органічні відходи з високим умістом целюлози, які пройшли процес ферментації. Основою раціону для хробаків є гнойова біомаса, до якої додають певну кількість інших органічних відходів. Для одержання якісного корму для хробаків до вихідного органічного субстрату (відходів) існують вимоги: вологість 70-80 %, рН 6,8-7,2, вміст оксидів заліза не більше 10 %, відсутність твердих частин - металевих, дерев'яних, камінців, скла тощо. Для проведення ферментації органічні відходи буртують на рівному майданчику з допустимим нахилом 1-3. Бурти можуть мати різні розміри: ширина - 1,7-2 м, довжина - 15-80 і висота - 1,5-2 м. Це залежить від наявної робочої сили і засобів механізації. Бурти мають бути витягнуті з півночі на південь для кращого прогрівання субстрату. В умовах доступу води і кисню під впливом мікроорганізмів-аеробів, які є на субстраті (грибів, актиноміцетів, бактерій), органічні відходи розкладаються. В результаті гідролітичного розщеплення високомолекулярних сполук (білків, жирів, вуглеводів) утворюються проміжні й кінцеві низькомолекулярні продукти, які споживаються хробаками. Процес ферментації субстрату проходить у двох температурних режимах. Після закладки буртів температура всередині субстрату підвищується до термофільних величин (50-60 °С), а потім зменшується до мезофільних значень (25-35 °С) і через декілька місяців знижується до температури навколишнього середовища. Стабільність цього показника свідчить про закінчення ферментації і придатності субстрату для годівлі хробаків. Біотермічні процеси, які відбуваються при температурі 50-60 °С, згубно діють на патогенну мікрофлору, яйця і личинки гельмінтів, насіння бур'янів, а сечовина і гіпурова кислота, які містяться в гноєві, розкладаються до аміаку, двоокису вуглецю і води Крім аміаку, виділяється також певна кількість метану який також згубно діє на хробаків. У літній період при високих температурах бурти періодично поливають водою, гноєвою рідиною або стоками для підтримки вологості на рівні 70 %. Під час проходження ферментації у субстраті контролюють рН середовища. Незначне коливання рН від оптимального (6.8-7,2) негативно впливає на ріст і розвиток аеробної мікрофлори, а отже і на інтенсивність процесів ферментації Надмірну кислотність нейтралізують шляхом додавання необхідної кількості вапна, крейди, дефекату, сланцевої золи, мергелю й інших речовин, які є одночасно й мінеральними добавками Високу лужність усувають надмірним поливом. Для забезпечення достатньої аерації субстрату, який ферментується, активізації мікробіологічних процесів, вирівнювання вологості субстрату по всьому об'єму, усунення аеробних загниваючих зон у глибині бурта, він перемішується. Нерівномірність перемішування субстрату не повинна перевищувати 10 % за коефіцієнтом варіації вологості в масі. Повний термін ферментації субстрату в буртах за природного режиму ферментації залежить від виду органічних відходів і може тривати до 6-12 міс. Прискорити цей процес до 1-3 міс. можна шляхом вдування гарячого пару через труби в субстрат. Візуально субстрат, готовий до споживання хробаками, має вигляд напівперепрівшої (солома має темно-коричневий колір і легко розривається) або перепрівшої (має вигляд чорнуватої маслянистої суміші і наявність соломи у ній непомітна) маси. Показником готовності субстрату є співвідношення вуглецю до азоту (С : N), яке має бути в межах 20. В кормі для хробаків не повинно міститись пестицидів, великої кількості протеїну (не більше 25-30 %), аміаку, метану, патогенної мікрофлори, яєць і личинок гельмінтів. При вмісті в кормі 40 % протеїну хробаки гинуть. Як свідчить практика, кормом для хробаків можуть бути різні органічні відходи як сільськогосподарського, так і промислового виробництва. Але найкраще, щоб основою будь-якого раціону для хробаків був гній, до якого додають у певній пропорції інші органічні компоненти. Великі органічні частинки відходів потрібно подрібнити (до 1 мм, не більше), тому що вони не поїдаються хробаками. Гній коней є добрим кормом для хробаків, оскільки містить значну кількість целюлози. Процеси ферментації у ньому тривають 5-6 міс. Гній корів має високу лужність і після 6-8 міс. ферментації в суміші з 20-25 % подрібненої соломи є добрим кормом для хробаків. Гній телят може мати залежно від особливостей годівлі підвищений вміст протеїну через неповне його засвоєння тваринами. Для зниження рівня протеїну в гнойовій біомасі до неї додають подрібнені солому або картон і збільшують термін ферментації з 7-8 до 13 міс. Гній овець є високолужним. У вівчарнях він утрамбовується тваринами. Для застосування його вирізають пластами, їх зволожують і розрихлюють, а потім буртують для ферментації (до 8 міс.). Гній свиней має високу кислотність і містить значну кількість протешу. У зв'язку з цим до нього додають 30-40 % соломи або картону і ферментують 9-10 міс. Встановлено, що тверду фракцію гною свиней, видаленого гідрозмивом, можна додавати в корм хробакам у свіжому вигляді без попередньої ферментації, а рідку фракцію використати для зволоження буртів. При переробці рідкого гною методом вермікультури його спочатку піддають механічному сепаруванню, а з твердої фракції формують бурти або траншеї, лотки. Гній кроликів можна згодовувати хробакам у свіжому вигляді, але за умови, що екскременти будуть відділятись від сечі. В іншому випадку його піддають ферментації протягом 5-7 міс. В деяких господарствах з вирощування кроликів утилізація гною методом вермікультури проводиться таким чином: під клітки з кроликами ставлять ящики з укладеною на дні сумішшю ґрунту, подрібненого паперу і піску, в яку запускають хробаків. Свіжі екскременти, які надходять з кліток, переробляються хробаками. Додавання піску необхідно для нормального харчотравлення хробаків. Курячий послід належить до висококислотних субстратів, тому до нього потрібно додавати відходи рослинництва або картон у співвідношенні 1:1 і ферментувати протягом 15-16 міс. При використанні гнойової біомаси необхідно дотримуватися деяких умов: не можна використовувати як базовий субстрат гній, що не пройшов процес ферментації, а для годівлі хробаків гній, який пролежав більше 2-х років після ферментації та змішаний з сечею через уміст аміаку, сірководню та ін. Встановлено, що для підгодівлі хробаків можна використовувати неферментований гній, який добре перевірений на придатність (кислотність, температура, вологість, проба 50-ти хробаків). Оскільки він вноситься шаром усього 5 см, то небезпеки ферментації немає. Незалежно від виду субстрату, який ферментується, корм повинен містити 20-25 % целюлози у вигляді січки із соломи, паперу, картону та ін.
МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ ЛОЖ І ТЕХНІКА ЗАКЛАДКИ МАТОЧНОГО ПОГОЛІВ'Я В СУБСТРАТ Відходи після закінчення процесу ферментації закладають у ложа як базовий субстрат або корм. Він виконує різні функції: захищає хробаків від підстилаючого ґрунту і тому товщина його коливається від 15 см влітку до 25-30 см взимку. Крім того, він є кормом для хробаків і повинен містить достатню кількість целюлози (20-25 %), мати оптимальну вологість (70-80 %), температуру (19-20 °С) і кислотність (6,8-7,2). Після закладки базовий субстрат безперервно зволожують 1 раз на день протягом 4-х днів (за сухої погоди двічі), а потім щотижневе протягом ЗО діб. Це забезпечує вимивання із субстрату решток сечової кислоти, розчинення вуглекислого кальцію і нейтралізацію надмірної кислотності, насичення його киснем та підтримку оптимальної вологості. Одночасно з поливом в ложах вимірюється температура і кислотність. Оптимальною є температура 19-20 °С, а рН — 6,8-7,2. Підвищену кислотність корегують шляхом внесення на поверхню субстрату гашеного вапна або крейди (300 г/м2), після чого його ретельно поливають, щоб вода пройшла через усю товщу субстрату. Кожна партія органічного субстрату, який закладається в ложа, перевіряється на кислотність. Для цього користуються лакмусовим папером або рН-метром. Смужку лакмусового паперу разом з грудкою вологого субстрату тримають в кулаці 20-30 с, а потім порівнюють його з контрольною кольоровою шкалою на упаковці. Вологість субстрату визначається відповідними приладами або органолептичне. При останньому способі субстрат беруть в долоню і повільно стискають. Якщо рідина не просочується крізь пальці, то субстрат сухий, а якщо стікає з долоні — перезволожений. Перезволоження найчастіше відбувається в період тривалих дощів. У цей час потрібно прикривати ложі плівкою або матами з соломи. Через ЗО днів після закладки базового корму ложа заселяють хробаками. Але перед цим знову потрібно виміряти усі показники (вологість, температуру, кислотність) та визначити пробу 50-ти хробаків (тест 50-ти хробаків). Суть тесту полягає в наступному. У дерев'яний ящик розміром 50 х 50 х 15 см з дренажними отворами або в 2-4-літрову ємність поміщають базовий субстрат і 50 хробаків, де вони утримуються добу при температурі 20 °С. Потім їх вибирають, підраховують і визначають їх стан. Якщо усі хробаки живі й нормально рухливі, то це є свідченням придатності корму для хробаків. У разі їх загибелі або кволості та пасивності необхідно ретельно перевірити, чи пройшов субстрат процес ферментації, і визначити усі показники (вологість, кислотність). З біологічних показників, крім тесту 50-ти хробаків, можна використати простішу схему. На поверхню субстрату випускають декілька десятків хробаків. Якщо вони швидко заглиблюються в нього, це свідчить про його придатність як корму для хробаків. Якщо хробаки розповзаються по поверхні й не заглиблюються в нього, то субстрат не використовується. Ложа заселяються хробаками разом з компостом, в якому вони знаходилися, їх рівномірно розподіляють по поверхні ложа механізованим способом або вручну 4-рожковими вилами з заокругленими краями. Заселення проводиться у денні години, тому що хробаки бояться світла і швидко занурюються в субстрат. Після цього поверхня ложа зволожується і покривається соломою або мішковиною.
УМОВИ УТРИМАННЯ ХРОБАКІВ У ЛОЖАХ Після формування лож і закладки в них маточного поголів'я необхідно регулярно контролювати фізико-хімічні показники (температуру, вологість, кислотність, тест 50-ти хробаків) корму і слідкувати за станом популяції хробаків. Нову порцію корму після заселення маточного поголів'я рекомендується вносити тільки через 25-35 днів. Після цього хробаків підгодовують регулярно і тільки після переробки попереднього корму. Навесні, влітку і восени через - 7-10 діб, а взимку — через 25-35 діб. Кожний новий корм має пройти ферментацію і перевірку на якість, в тому числі і по тесту 50-ти хробаків. Новий корм вноситься шаром товщиною 5-7 см не на всю поверхню ложа, а спочатку на площу 1,4-1,6 м2 (або 70-80 %), а решта 0,4-0,6 м2 площі ложі залишається вільною і відіграє роль додаткового страхового майданчика на той випадок, коли новий корм не відповідає вимогам. Хробаки сповзаються на цю ділянку, уникаючи нового корму. Якщо протягом доби немає міграції хробаків, то й цю частину площі ложа заповнюють кормом. Слід чітко дотримуватись графіка годівлі хробаків й одночасно слідкувати за її повноцінністю, бо при недостатній кількості корму хробаки виповзають із лож, а при надмірній його кількості утруднюються газообмін і дихання хробаків. При недостатній активності хробаків та поганому поїданні корму рекомендується перетрушувати субстрат тупими вилами (розпушувати), не допускаючи змішування його різних шарів. Це потрібно робити систематично 1-2 рази на тиждень, що покращує аерацію у ложі, сприяє виходу з нього шкідливих газів і притоку свіжого повітря в культуру. Коли аерація погіршується, то хробаки починають «задихатись» і гинуть, бо вони дихають всією поверхнею тіла. Для підтримання оптимальної вологості в ложах їх періодично зволожують. Це найкраще робити вранці і ввечері, щоб запобігти різкому контрасту між температурою води і температурою вмісту лож. В години високої інсоляції ложа потрібно прикривати матами, змоченими водою. Вода, яка використовується для зволоження лож з хробаками, має відповідати певним вимогам. Воду можна використовувати з криниці, річки, каналу, свердловин. Обов'язково необхідно проводити хіманаліз води на наявність в ній токсичних речовин або провести біотест на рибі, її поміщають в бак з водою, яка буде використовуватись для зволоження лож. Якщо риба не гине, то вода придатна для зрошення.
ОЦІНКА СТАНУ ПОПУЛЯЦІЇ ХРОБАКІВ Стан популяції хробаків оцінюється за показниками росту і розвитку шляхом щомісячного підрахунку їх чисельності та визначення вікового складу. Проводиться це наступним чином. В різних місцях ложа (в шаховому порядку або по діагоналі) беруться проби субстрату з хробаками площею 10x10 см з усієї його глибини. Із цих проб вибираються усі хробаки, підраховується їх кількість і визначається біомаса (тобто зважуються). Потім одержані середні результати перемножують на 100 і таким чином визначається середня чисельність і біомаса хробаків з розрахунку на 1 м2. Однак збільшення маси хробаків не є однозначним показником. При згодовуванні поживного корму можна одержати значний приріст маси хробаків, але коконів вони не відкладатимуть. На розмноження хробаків впливає щільність популяції. При її збільшенні підвищується збудливість хробаків і стрес від перенаселення негативно вплине на розмноження. Отже, займаючись розведенням вермікультури, необхідно визначити оптимальну щільність популяції, яка, в свою чергу, буде суттєво залежати від кінцевої мети — одержання біогумусу чи черв'ячної біомаси. На інтенсивність розмноження хробаків значний вплив має також корм: його доступність, якість, калорійність, привабливість, різноманітність. Тому під час проведення кількісного обліку чисельності хробаків визначається також віковий склад популяції шляхом підрахунку окремо коконів, молодих і дорослих хробаків, а в коконах визначається середня кількість зародків. Співвідношення різних вікових груп дає уявлення не тільки про загальний стан популяції, але й про можливу перспективу. Так, якщо в популяції переважають дорослі хробаки і кокони над молодими формами, то це свідчить, що умови вермікультивування перешкоджають розвитку зародків і виходу молодняку. Правильний аналіз дасть можливість внести зміни в умови утримання і оптимізувати параметри процесу вермікультивування. Технологічні прийоми вибірки хробаків 1-й спосіб — пошарове видалення хробаків. Перед внесенням нового корму в ложі знімають 5-сантиметровий шар попереднього. Через 6-7 днів знову знімають такої самої товщини шар, в якому знаходиться 50-60 % популяції хробаків, і переносять у нове ложе. На місце знятого шару вносять такої самої товщини свіжий корм. Знову через 6-7 днів цей шар знімають, і в ньому міститься 25-35 % популяції хробаків, їх також переносять у нове ложе. Знову вносять новий корм і в ньому будуть залишки популяції, яку вибирають через 6-7 днів. Таким методом досягається майже повна (95-97 %) і, що дуже важливо, безболісна для хробаків вибірка популяції. 2-й спосіб. Збирають весь верхній шар субстрату на глибину 12-15 см і переносять у ємність конічної форми, яка встановлена на світлі (сонячному або від електроламп). Через 2-3 год хробаки переміщуються на дно ємності. Верхній шар (субстрат) знімається, а внизу залишаються хробаки. Але цей спосіб малопродуктивний. Краще розміщувати субстрат з хробаками на бетонному майданчику у вигляді куп висотою до 1 м. На світлі хробаки заглиблюються і після зняття верхнього шару субстрату вони залишаються на бетонній підлозі. 3-й спосіб. У Прикарпатті використовують при розділенні лож метод голодної дієти. Протягом 3-х тижнів хробаків тримають на «голодній дієті», тобто на поверхню лож не додають нових порцій корму. Через 3 тижні на поверхню лож вносять новий корм і зволожують його. Хробаки виповзають на цей шар для харчування і його знімають разом з хробаками. Розділення лож. Перше розділення — квітневе, трикратне. Якщо господарство працює цілорічне, то в квітні проводять перше розділення лож. Кожне квітневе ложе розділяють на З нових (тобто трикратне) з вибіркою усієї популяції хробаків і вибіркою біогумусу. Нові закладені ложа дозрівають для ділення в липні. Вибірку хробаків проводять одним із розглянутих вище способів. Друге розділення лож — липневе, двократне, тобто одне ложе ділиться на два без вибірки біогумусу. Це розділення має свої особливості. Якщо при розділенні квітневих лож верхній шар субстрату знімали по всій поверхні ложа, то з липневих знімають тільки з половини поверхні по ширині ложа. Новий корм не вноситься, а проводиться трикратне знімання 5-сантиметрового шару субстрату через 5-7 днів. В результаті одна половина ложа буде вищою на 15 см за іншу. Після вибірки хробаків обидві половини субстрату вирівнюють за висотою. Третє розділення лож проводиться у жовтні. У цей період проводять трикратне розділення лож, які були закладені у квітні, з вибіркою біогумусу і чотирикратне розділення лож, сформованих у липні, без вибірки біогумусу, з яким вони входять у зимівлю і розділення їх з вибіркою біогумусу буде проводитись у квітні наступного року. Отже, період формування біогумусу становить 6 місяців. Вибирають хробаків при розділенні лож механічним методом за допомогою 4-рожкових вил з заокругленими краями. Крім цього, існують різні механізми — вібраційні грохоти, лійкоподібні сита, спеціальні машини з циліндричними решетами. Розроблені також засоби теплового, світлового, електричного і хімічного (дія формаліну) впливу на хробаків, щоб вони самостійно залишали субстрат.
ТЕХНОЛОГІЯ ВЕРМІКУЛЬТИВУВАННЯ ВЗИМКУ Ця технологія має свої особливості, головними з яких є вимоги до температури і вологості. Оптимальна температура -20-22 °С, критична - 0-4 °С. Оптимальна вологість становить 82 %, а критичні - менше 60 і більше 90 %. При +7 °С хробаки впадають в анабіоз і не споживають корм. Взимку необхідно постійно слідкувати за температурою в різних шарах ложа, не порушуючи їх. Для цього найбільш придатним є ґрунтовий термометр, який можна занурити на глибину 40-60 см. При утриманні вермікультури в закритому приміщенні потрібно слідкувати, щоб основа ложа не була теплопровідною. Так, дуже швидко охолоджується бетон. В цьому випадку добре використати для теплоізоляції полімерну плівку. Найкращим місцем для вермікультивування взимку є опалювальне приміщення. За цієї умови хробаки розмножуються і чисельність їх може збільшуватись у 3-4 рази. У теплому приміщенні верхній шар субстрату пересихає і його потрібно зволожувати, а в холодному — залишається в належному стані. При утриманні вермікультури просто неба ложа зволожувати не варто. Для підтримки оптимальної температури ложа взимку накривають соломою, свіжою гнойовою біомасою коней або великої рогатої худоби, листям (крім хвойних дерев). Розмір зимового ложа відрізняється від літнього тільки за висотою, тому що при його формуванні знизу укладається шар свіжого гною, який не пройшов ферментації, товщиною 25-30 см. При його дозріванні утворюється тепло, яке обігріває шар субстрату над ним товщиною 25 см. Щоб хробаки не переповзали із субстрату у свіжий гній, його відділяють полімерною плівкою. Для підтримання оптимальної температури зимове ложе зверху покривають шаром подрібненої соломи (8-10 см), листям дерев (крім хвойних, дуба і бука), свіжим гноєм коней або великої рогатої худоби товщиною 20-30 см. Під час ферментації гною виділяється тепло, яке направляють в ложе. Зверху ложа накривають ще одним шаром соломи. Над ложами можна поставити тунель із плівки для утворення повітряної подушки. Відстань між поверхнею ложа і плівкою має бути 10-15 см. Використовується тільки прозора плівка. Ложа не можна зверху накривати плівкою, тому що це порушить аерацію й ускладнить дихання хробаків. Ложе має добре аеруватись. Верхній шар субстрату може перемерзати й утворювати мерзлий шар товщиною 5 см. Він виконує теплоізоляційну функцію. В холодний період року каліфорнійський гібрид може не впадати в сплячку, навіть розмножуватись, але з меншою інтенсивністю. Тому потреба в кормі знижується. Взимку корм вноситься у ложа шаром товщиною 10-15 см через кожні 10-15 днів. Хробаки поїдатимуть тільки 5-санти-метровий шар, розміщений знизу, тому що тільки він буде зігрітим до оптимальної температури. При подальшому внесенні корму хробаки споживатимуть попередній добре прогрітий шар.
. ВЕРМІКУЛЬТИВУВАННЯ НА ПРИСАДИБНИХ ДІЛЯНКАХ Метод вермікультивування можна використати для переробки у компост (органічне добриво) органічних відходів, які накопичуються на присадибній ділянці (обрізаних гілок, рослинних решток, трави, кухонних відходів та ін.). Вермікомпостування можна проводити в купах або в ємностях. При компостуванні у купах відходи складають шарами: знизу грубіший матеріал (гілки, дерев'яні рештки), а зверху дрібніші рослинні відходи, траву, листя та ін. Відходи зволожують і лишають для проходження гниття (ферментації). Через 1-1,5 міс., коли всередині купи закінчиться процес сильного розігріву маси і температура знизиться до 20 °С, її заселяють хробаками. Для цього по всій поверхні купи роблять отвори, які заповнюють хробаками (приблизно 100 екз. в кожний отвір). Щільність заселення рекомендується підтримувати на рівні 1000 екз./м2. Для покращення годівлі хробаків в компостну купу періодично додають кухонні відходи. Через 3-4 міс. відходи перетворюються на компост, в якому міститься близько 15 % біогумусу. Для відокремлення хробаків від компосту поряд з купою з хробаками влаштовують нову купу зі свіжих відходів, куди хробаки переповзають в пошуках нового корму. Можна також влаштовувати так звані «мандрівні» вермікомпостні штабелі. При цьому на одному кінці штабеля час від часу закладають свіжі відходи, а на протилежному збирають готовий компост. У такому штабелі хробаки поступово переповзають слідом за новим кормом. Для розведення хробаків можна використовувати також різні ємності з отворами для аерації., їх розміщують на стелажах у місцях, захищених від прямих сонячних променів (на балконах, вікнах, горищах, гаражах, підвалах, під навісом, під деревами та ін.). Зручними є дерев'яні ящики або коробки, лотки розміром 100x50x30 см або 40x70x16 см, дно і кришка яких мають отвори для забезпечення аерації і дренажу води при поливі. Ящикове вермікультивування потребує мінімальних капіталовкладень, мало часу і праці. Усі роботи може виконувати одна людина, витрачаючи годину на тиждень. Основу субстрату, яким заповнюють ящики, складає ферментований гній (великої рогатої худоби, кроликів, коней), до якого можна додавати садову землю, подрібнену солому або інші рослинні рештки при їх ретельному перемішуванні. Співвідношення компонентів становить відповідно 1:1:1. Компост готують у спеціальних ящиках розміром 150x90x25 см або ямах. Для заповнення ящиків необхідно 25-30 м3 субстрату на 100 м2. Після цього субстрат зволожують і заселяють хробаками. Щільність заселення — 500 молодих особин або 200-300 коконів на ящик. За відсутності органічних відходів хробаків можна годувати подрібненим і зволоженим папером, картоном, газетами, дерев'яною тирсою (не хвойних дерев). Доброю добавкою є кухонні відходи, чай, кавова гуща, ромашка. Свіжий корм в ящики вноситься 5-сантиметровим шаром на всю його поверхню раз на тиждень. Якщо ящики знаходяться в оптимальному за температурою місці, то через кожні 90 днів розділяють популяцію на дві частини у зимовий період і на 3 — в літній. Вибірка хробаків і коконів із ящиків (лотків, коробок та ін. ємностей) проводиться наступними методами. Ящик знімають зі стелажа і перевертають над широким столом. Усі хробаки при цьому зразу ж занурюються в глибину субстрату і збираються на поверхні стола під субстратом. Потім переглядають субстрат шар за шаром і з нього вибирають усі кокони, збирають хробаків на дні купи. Великих хробаків поміщають назад в ящик як маточне поголів'я, а молоді особини і кокони використовують для заселення інших ємностей, на продаж, молодняк — як наживку для рибної ловлі, в корм тваринам, для заселення саду. Цю операцію за оптимальних умов вермікультивування можна проводити раз на місяць. Ящикове вермікультивування набуло популярності у США Відділяти хробаків від гумусу можна за допомогою сита із металевої сітки з отворами розміром близько 2 мм, крізь яке просівається порошкоподібний гумус . На ситі лишається субстрат і хробаки, які переносять в новий ящик. ВЕРМІКУЛЬТУРА, її СКЛАД ТА ВИКОРИСТАННЯ При переробці хробаками 1 т гною (у перерахунку на суху-біомасу) отримується до 600 кг біогумусу з вмістом 25-40 % гумусових речовин, у яких близько 1 % азоту, фосфору і калію та всі мікроелементи, необхідні, рослинам. Останні 400 кг органічних поживних речовин трансформуються в 100 кг повноцінного білка у вигляді біомаси живих хробаків. Біомаса хробаків містить 17-23 % сухої речовини і в сухій речовині: протеїну 60-80 %, вуглеводів - 17, ліпідів — 6-9, мінеральних солей — 15, азотистих екстрактивних речовин — 7-16 %, багато ферментів, вітамінів, мікроелементів, а також майже всі амінокислоти, в тому числі й такі незамінні як лізин та метіонін. Біомаса хробаків використовується у тваринництві, харчуванні людей і фармакології. Використання черв'ячної біомаси у тваринництві. Білок черв'ячної біомаси має амінокислотний склад, аналогічний м'ясокістковому та рибному борошну, що дозволяє використовувати його як джерело повноцінного білка для збалансування раціонів сільськогосподарських тварин та у харчуванні людей У багатьох країнах розробляються програми, в яких передбачено поповнення білкових ресурсів для тваринництва в основному за рахунок землеробства — вирощування сільськогосподарських культур. Але за продуктивністю з 1 га землі жодна культура не може порівнятись з вирощуванням дощових хробаків. Так, з 1 га найкращих земель можна одержати протеїну кукурудзи — 390 кг, пшениці — 350, конюшини - 1000 кг, а з 1 га площі, заселеної вермікультурою, — 40 тис. кг білкової муки на рік. Система харчотравлення тварин еволюційно адаптована до споживання дощових хробаків. Норма споживання повноцінного білка повинна становити 10 % від загальної його кількості і повністю задовольняється при додаванні в корм 1 г хробаків на 1 кг живої маси на добу. Черв'ячна біомаса використовується як білкова домішка до раціонів великої рогатої худоби, свиней, птиці, ставкової та акваріумної риби як у сирому, так і вареному вигляді, а також у вигляді борошна в кількостях, які задовольнили б потребу в білку. Для цього хробаків миють, висушують і подрібнюють. Використання хробаків у харчуванні людей. Проблема нестачі білка для людей — одна з найбільш гострих на Землі, її допоможе певною мірою вирішити використання хробаків у раціоні харчування людей. Протягом тисячоліть деякі негроїдні африканські племена використовують для харчування різновидність дощового хробака розміром 7-8 м. Китайці теж використовують дощових хробаків у своїй традиційній кухні. Дослідженнями встановлено, що за своїми поживними якостями м'ясо хробаків наближене до телятини. Але використання їх у харчуванні людей має соціально-психологічну проблему. З метою впливу на смаки людей і формування громадської думки у наш час у місті Помона (США) щорічно проводяться гастрономічні конкурси продуктів, приготованих на основі дощових хробаків. Дощові хробаки, які використовуються у раціоні людей, мають бути вирощені на спеціальному субстраті, що не містить патолого-анатомічних відходів, трупів тварин та ін. З додаванням дощових хробаків готують паштет «Вормбергер», страву керрі з горохом, омлети, краби, фарширований перець, печиво та ін. У штаті Каліфорнія є спеціальний магазин, в якому продаються вирощені для харчових цілей дощові хробаки вартістю 25 доларів за фунт. Використання вермікультури у фармакології. Дощові хробаки використовуються у китайській медицині близько двох тисячоліть. Нині в Китаї на основі нової технології виготовлена антивірусна і антипухлинна сироватка Р 76. Екстракти з біомаси хробаків використовуються при виготовленні мазей для лікування лишаю, екземи і варикозної язви нижніх кінцівок. Біомаса хробаків використовується у косметології при виготовленні кремів, шампуней, лосьйонів. Збагачення ґрунту хробаками. Дощові хробаки відіграють винятково важливу роль у формуванні ґрунту і створенні сприятливих умов для розвитку рослин. Вони проривають у ґрунті численні канали і галереї (ходи), які утворюють розгалужену дренажну і вентиляційну системи. Аерація і дренаж — важливі фактори родючості ґрунтів. Ходами дощова вода швидко проникає у ґрунт разом з розчиненими в ній копролітами дощових хробаків. Наявність ходів сприяє процесу розгалуження коріння без великих енергетичних затрат і проникнення їх у більш глибокі шари ґрунту. В орних ґрунтах кількість ходів дощових хробаків може перевищувати 1 км на 1 м2. Якби ходи хробаків зімкнулись по всій глибині, то поверхня ґрунту опустилася б на 2 см (Повхан М.Ф. та ін., 1994). Ходи хробаків ідуть у ґрунті у різних напрямах. Стінки їх просочені слизовими виділеннями хробаків, що надає їм великої міцності. Змінюється хімічний склад ґрунту, а біля копролітів енергійно розвивається корисна мікрофлора. Заселення ґрунту дощовими хробаками проводиться наступним чином. Ґрунт попередньо зорують або скопують на глибину 0-35 см і по всій площі розкидають органічний субстрат, який забезпечить харчування хробаків протягом 6 місяців. Потім поливають площу так, щоб вона добре промочилася, але не перетворилася на багно і заселяють хробаками з розрахунку 50 особин на 1 м2. Це бажано робити рано вранці, щоб з появою сонця вони одразу заглибились у землю. Нагадаємо, що перш ніж проводити звичайну культивацію, необхідно дати ґрунту відпочити протягом 13 місяців.
БІОГУМУС, ЙОГО СКЛАД І ВИКОРИСТАННЯ Біотехнологічний процес одержання біогумусу ґрунтується на здатності хробаків використовувати органічні рештки, трансформувати їх у кишечному каналі і виділяти у вигляді копролітів (екскрементів). У процесі перетравлення органічних відходів у кишечнику хробаків формуються гумусові речовини. Вони відрізняються за хімічним складом від гумусу, який утворюється у ґрунті за участю тільки мікрофлори, тому що в кишечнику хробаків відбуваються процеси полімеризації продуктів розпаду органічних речовин і формуються молекули гумінових кислот, які утворюють комплексні сполуки з мінеральними компонентами, що довго зберігаються у вигляді стійких утворень. Тільки хробаки, на відміну від інших біологічних об'єктів ґрунту, мають таку специфічну особливість, як здатність до меліорування і структурування ґрунтів. Перероблений хробаками грант, кількість якого за добу дорівнює масі їхнього тіла, вони перетворюють у гранули - копроліти. Концентрація гумусових речовин у копролітах хробаків у 4-8 разів більша, ніж у гнойовій біомасі. Капроліти - це щільні чорно-коричневі палички без запаху, які не злежуються. Копроліти складають основу речовини, що називається біогумусом, а їх гранульована (комкова) форма надає йому розсипчастого вигляду, що дуже важливо для структурування ґрунту. Біогумус, або вермікомпост — це органічне добриво, одержане в результаті розкладу гетеротрофними організмами органічних речовин. Основою його є копроліти хробаків. Крім цього, в його формуванні беруть участь мікрофлора і мікрофауна, які входять до складу біоценозу компостного бурта. Склад і властивості біогумусу залежать від складу вихідного субстрату і технології компостування (вермікультивування). У біогумусі акумульована велика кількість макро і мікроелементів, є ростові речовини, вітаміни, антибіотики, амінокислоти і корисна мікрофлора. Він гідрофільний, має високу водостійкість, вологоємність, механічну міцність, відсутнє насіння бур'янів. Біогумус може утримувати до 70 % води і в 15-20 разів ефективніший за будь-яке органічне добриво. У середньому біогумус має такий склад: % — суха органічна речовина - 40-60 %; гумус - 10-12; N - 0,9-3,0; Р - 1,3-2,5;К - 1,2-2,5; Са - 4,5-8; М§ - 0,5-2,3; Ре - 0,5-2,5%; мг/кг -Сu - 3,5-5,1мг/кг ; Мn - 60-80; 2п - 28-35 мг/кг та рН -6,8-7,2. Поживні елементи в біогумусі знаходяться в доступній для рослин органічній формі, він має зернисту структуру, стійку до розмивання водою, повільно розчиняється у воді, що забезпечує його пролонговану дію. Особливу цінність біогумусу надає наявність в ньому гумінових кислот, уміст яких коливається від 5,6 до 17,6 % на суху речовину. Ціни на біогумус, наприклад, в Італії встановлюють за вмістом гумінових кислот. Гумус визначає родючість ґрунтів. До його складу входять три основних групи сполук: речовини вихідних органічних решток (білки, вуглеводи, лігнін та ін.); проміжні продукти перетворення органічних решток —амінокислоти, моноцукри та ін.; гумусні речовини, які складають до 85-90 % маси гумусу і визначають його властивості. За останні 20-25 років спостерігається скорочення кількості гумусу в ґрунті. Значна частина орних земель втратила від 15 до 40 % цієї речовини (Городній М.М. та ін., 1996). Широке використання мінеральних добрив, пестицидів, хімічної меліорації ґрунтів призвело, поряд з підвищенням врожайності на початковому етапі, до багатьох проблем - втрати гумусу, деструкції і перетворення ґрунту в індиферентну масу, нездатну всмоктувати й утримувати воду та схильну до водної і вітрової ерозії. Перенасичення ґрунту різними хімічними речовинами стерилізує його, знищуючи біологічні об'єкти, які утворюють складну екологічну систему. Результати досліджень показали, що позитивний вплив біогумусу на врожайність сільськогосподарських культур визначається тим, що він містить необхідні для рослин поживні елементи у добре збалансованій і легкозасвоюваній рухомій формі. Він має оптимальну для ґрунту величину рН (6,8-7,2), а також містить велику кількість бактеріальної флори, яка може відновити мертві ґрунти. В 1 г біогумусу міститься до 2000 млрд. колоній порівняно зі 150-350 млн в гноєві, який вважається найкращим натуральним органічним добрив Біогумус містить велику кількість біологічно активних речовин (1м3 біогумусу прирівнюється до 70 тис. м2 ґрунту). Дощові хробаки, споживаючи разом з ґрунтом велику кількість рослинних решток, мікроорганізмів, грибів, водоростей, перетравлюють їх і виділяють з копролітами велику кількість кишкової мікрофлори, яка володіє антибіотичними властивостями, запобігає розвитку патогенної мікрофлори та процесів гниття. Біогумус після вибірки хробаків має вологість 70-82 %. Якщо він використовується у тому ж господарстві, то його можна не піддавати технологічній обробці.. Для реалізації біогумус підсушують до 50-60 % вологості й просівають на ситах з отворами різного діаметра. У країнах Заходу гумус розділяють на 3 фракції за величиною гранул (частинок): найдрібніша — гранули до 0,1 мм; дрібна — 0,3-0,7; крупна — понад 0,7 мм. Найдрібніша фракція, або гумусова мука, при внесенні в ґрунт одразу ж розчиняється і засвоюється рослинами, її використовують для «лікування» рослин і одержання швидкого ефекту. Дрібну фракцію використовують для підживлення городніх, парникових і оранжерейних культур (овочі, квіти). Третя фракція використовується у рослинництві та садівництві. В Україні біогумус теж розділяється на три фракції, але вони значно крупніші: найдрібніша фракція — гранули до 1 мм, дрібна — до 2, а крупна — до 3 мм. Упаковують біогумус у поліетиленові мішки або пакети, що забезпечує збереження вологості на рівні 50 %. В Італії з біогумусу одержують рідке добриво, яке містить 10 % сухої речовини і має вигляд пастоподібної маси. Оптимальними дозами є 3-3,5 т чистого біогумусу або 4-5 т неочищеного (із залишками субстрату) на 1 га площі. Але це умовні дози, тому що біогумусом неможливо «переудобрити» ґрунт. Доза встановлюється виходячи з економічної доцільності. Максимальна доза — 4 т/га. За поживністю 1 т біогумусу рівноцінна 60-70 т гною. Як показує закордонний досвід, біогумус «омолоджує» ґрунти. Навіть виснажені, холодні та «мертві» ґрунти відроджуються після систематичного внесення біогумусу протягом 4-х років з розрахунку 3 т/га. Технологія переробки гною й інших органовмісних відходів за допомогою дощових хробаків дає можливість через використання біогумусу реанімувати ґрунт, підвищити його родючість, стійкість до водної і вітрової ерозії. Крім цього, це практично єдиний метод рекультивації «стерилізованих» і «отруєних» засобами хімізації ґрунтів. Існує міжнародний стандарт на біогумус, згідно з яким біогумус повинен мати (%): вологість 30-40; органічна речовина — 20-30; водорозчинні солі — 0,5; залишковий азот — 1; Р — 1,5; К - 1; М§ - 1; Са - 4; рН - 6,5-7,5.
Диво-невидимки, або Переселення на інші планети відміняється Автор: Світлана Орел (Кіровоград)
З усіх живих організмів, що існують на Землі, тільки деякі різновиди бактерій, зокрема фотосинтетичні, здатні переносити дуже високі температури — до +700 градусів за умови відсутності кисню. Серед учених існує переконання, що ці мікроскопічні істоти є прибульцями з безмежного космосу і з’явилися на Землі, коли вона була ще вогняною кулею. Найдивніше те, що за цих умов вони знайшли джерело живлення і змогли розвинутися. Вчені також вважають, що саме з прокаріотів (перших мікробів) і розпочалося життя на нашій планеті. Цю версію дотично підтверджує те, що мікроорганізмів на Землі величезна кількість: в одному грамі чорнозему їх налічується понад два мільярди. Без них ґрунт мертвий, на ньому просто нічого не ростиме.
Мікроорганізми «при владі» Але річ ще й не тільки у тому, скільки цих невидимок знаходиться у довкіллі, а які з них перемагають. У цьому вони дуже схожі на людей (чи люди на них?), бо ж частина їх, лідери, — регенеруючі, що несуть у собі силу життя, інші — дегенеруючі, що ведуть до розпаду, стимулюють хвороби, гниття і смерть (і тих і других не більш ніж п’ять відсотків), а третя — найбільша частина, інертна, стає на бік того, хто в цю мить перемагає. Зрозуміло, стан ґрунту цілком залежить від того, хто «при владі». Цю закономірність використав кілька десятків років тому професор садівництва і городництва університету Рюкюс (Окінава, Японія) Теруо Хіга. Він відібрав 86 штамів регенераторів-лідерів, здатних виконувати головні життєдайні функції живлення рослин, захисту їх від хвороб та оздоровлення ґрунту. Ця гоп-компанія, поєднана в унікальному препараті, дістала назву «ефективні мікроорганізми» і започаткувала не більше не менше — нову еру екологічного землеробства. Але спочатку професорові з Японії треба було вирішити надскладне завдання: як цим активістам ужитися одне з одним? Адже деякі з них — аеробні, яким потрібен кисень, іншим — кисень несе загибель. Досі в мікробіології таке поєднання вважалося неможливим. Але професор виявився впертим, він вирішив: цих мікроскопічних лідерів уже багато чого об’єднує — їхній регенеруючий тип, отож має бути ще щось, що дозволить їм комфортно співіснувати. Експерименти, які в цілому тривали 30 років(!), дали позитивний результат: це стало можливим за умови активного обміну джерелами живлення. Більше того, з часом з’ясувалося, що їхнє спільне життя не лише корисне для інших, а й посилює позитивні якості кожного з членів цього незвичного сімейства. Теруо Хіга першим вдалося поєднати фотосинтетичні й азотофіксуючі бактерії. Останні, аеробні, живляться органікою, відходи їхньої життєдіяльності припали до смаку фотосинтетичним бактеріям, які, своєю чергою, виділяють органіку, що чудово смакує азотобактерам. Цей обмін виникає на стадії, коли надмірне відтворення азотобактерів спричиняє кисневий дефіцит, що супроводжується виділенням вуглецевоводневих сполук, які фотосинтетичні бактерії активно утилізують, запасаючись необхідним для свого життя матеріалом. У мікробному концентраті ЕМ-1 Теруо Хіга вдалося поєднати також молочнокислі бактерії, дріжджі, грибки, різні корисні для людини, тварини і рослини речовини. Цей концентрат, потрапляючи у достатній кількості в ґрунт чи в будь-яке інше середовище, відразу «бере владу в свої руки» і веде за собою 95 відсотків «пристосуванців і опортуністів»… Повністю скопіювати ЕМ-технологію у світі поки не вдалося нікому. Російський професор П.Шаблін, маючи під час перебування у дослідницькому центрі в Японії частковий доступ до інформації, створив свій препарат «Байкал ЕМ-1», в якому основну роль відіграють не фотосинтетичні, а молочнокислі бактерії. І хоча він суттєво відрізняється від оригінального японського, все ж показує непогані результати в сільському господарстві Росії, України та Білорусі. Досить успішно також використовується і для розв’язання екологічних проблем. В Україні цей препарат зареєстрований під назвою «Байкал-ЕМ-1-У». Кіровоградське ж ТОВ «ЕМ Україна» є офіційним партнером японської фірми ЕМРО, представляючи японську ЕМ-технологію в нашій державі. Скільки можна ґвалтувати наркоманку? Спеціалістам добре відома шумерська культура, але чомусь досі суспільство не замислювалося, чому шумерам у ХХХ столітті до нашої ери вдавалося збирати по 250—300 центнерів зернових з гектара, а нам, цивілізованим і озброєним величезною кількістю знань і техніки, навіть у десять разів менший врожай вже видається досягненням? Важко сказати, які стосунки були в шумерів із мікроорганізмами (вчені вважають, що тоді ґрунт був насичений регенеративними мікробами, самовідтворенню яких сприяли природні процеси, звідси і така фантастична родючість), але сьогодні таке збільшення врожайності можливе тільки там, де застосовують ЕМ-технології. Звичайно, у землеробстві чудес не буває, і щоб досягти аж такого збільшення врожайності, потрібен не один рік копіткої праці, вміння визначити оптимальну кількість внесення ЕМ-препарату, обробітку ним насіння і посівів. Ще Вернадський визначив, що живі істоти мешкають у гранті на глибині 5—15 сантиметрів. Верхній шар, він зветься надгрунтом, можна обробляти будь-яким способом, а вже глибше орати, перевертаючи ґрунтові пласти, — лише шкодити. Адже на глибині 8—10 сантиметрів живуть аеробні бактерії, глибше — анаеробні. Перевертання пласта веде до їхньої загибелі, отже родючість ґрунту серйозно знижується, бо ж сутність родючості у тому, аби підживити мікробів, а ті, своєю чергою, нагодують рослини. Тривалий час підвищити родючість намагалися, застосовуючи хімікати. Тимчасове збільшення кількості сільгосппродукції обернулося лавиноподібним нищенням ґрунтів, погіршенням якості вирощеного. На думку спеціаліста з агротехнологій Володимира Ярмилки, усяке хімічне живлення діє на ґрунт як наркотик, однозначно погіршуючи його біологічні якості. Подумаймо: наші діди про огірки з нітратами чи капусту з важкими металами й не чули, наші ж онуки досі не мали шансів скуштувати запашних плодів, вирощених на чистій, позбавленій штучних домішок, землі. Досвід застосування ЕМ-технології у більш як 160 країнах, де на неї звернули серйозну увагу, свідчить: з її допомогою найгірший, занапащений «прогресивним» господарюванням ґрунт, можна відновити за чотири-п’ять років. А у кількох десятках країн використання ЕМ-технології визначено наріжним каменем розбудови майбутнього суспільства. Зрозуміло, такі сутнісні зміни у землеробстві потребують фактично революції у свідомості агроспеціалістів. Нині кіровоградський центр «Облродючість» проводить наукові дослідження з використанням ЕМ-препарату. Мета науковців — визначити оптимальні, економічно обгрунтовані дози та форми його застосування. У лютому в Кіровограді відбулася науково-практична конференція «Про досвід та перспективи впровадження ЕМ-технологій в сільському господарстві та охороні навколишнього середовища». Її учасники констатували серйозне збільшення врожайності зернових та цукрових буряків (на 88 центнерів з гектара, цукристість підвищилася на два відсотки, відповідно зріс і вихід цукру). Наголошувалося на дуже позитивному впливі мікроорганізмів на стан ґрунту — вони фактично знімають проблему його стомлюваності, дають можливість без внесення гербіцидів ефективно боротися з дошкульним шкідником наших степів пирієм. А триразовий обробіток ґрунту протягом весни-осені підвищує рівень гумусу на 0,5 відсотка! Отож, кожне застосування ЕМ-препарату — це пряма інвестиція у нашу землю, а, значить, і у наше майбутнє. Цілковите схвалення препарат дістав і у столичному інституті захисту рослин, де успішно проведені державні випробування на тепличних огірках. Незважаючи на такі непогані результати, треба розуміти, що наші землероби роблять ще тільки перші кроки до освоєння ЕМ-технології. Світовий (та й український — ще у 2001 році вчена рада інституту рослинництва імені Юр’єва схвалила звіт «Науково-виробнича перевірка ЕМ-технологій») аграрний досвід свідчить: наполегливе застосування препарату обов’язково приведе до успіху. Наполегливе, бо повна відмова від хімії і перехід на екологічні методи землеробства забирає у середньому три-п’ять років. До речі, вже доведено: з кожним роком, в міру того як оживатиме, набиратиметься сил земля, витрати на препарат знижуватимуться. Чудеса без решета Звичайно, землеробство, мабуть, наймасштабніша галузь, де можна використовувати ЕМ-технології. Але, виявляється ці малесенькі створіння надзвичайно продуктивно, життєдайно впливають на будь-яке біологічне середовище, зокрема на організм людей та тварин. Тільки перелік галузей з короткою констатацією результатів застосування ЕМ-препарату займає кілька сторінок. Тут — справжні чудеса… Те, що обробка ЕМ-препаратом тваринницьких приміщень, силосних ям, врешті смітників, знищує неприємні запахи — просто квіточки порівняно з упливом цих мікроістот на стічні води. Лабораторні дослідження засвідчили: якість води, очищеної з допомогою ЕМ-препарата, вища від питної у наших кранах… Як повідомив Дмитро Бірюков, директор фірми «ЕМ-Україна», на черзі розробка програми досліджень на кіровоградських міських очисних спорудах, що має визначити технологію використання диво-препарату для оптимальної очистки місцевих стічних вод. Упевненості в успіху Дмитрові Васильовичу додає обіцянка допомоги колег із Австралії та Великобританії. Як відомо, в Японії з допомогою цього способу очищають не лише стічні води, а й річки, більше того, там приступили до масштабного очищення внутрішніх морів та континентального морського шельфу. І набули чудових результатів: збільшились улови риби і молюсків, оживають досі занехаяні місця відпочинку. ЕМ-препарат перетворює сміття на чудові органічні добрива. Дмитро Бірюков розповідає, що його фірма плідно співпрацює з науково-дослідним інститутом Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків чорнобильської катастрофи, тривають дослідження, як саме поводиться ЕМ-препарат в умовах розливу шкідливих хімічних речовин. Надзвичайно цікавий досвід використання ЕМ-технології щодо очищення територій від радіоактивного забруднення та нейтралізації шкідливого впливу випромінення на живий організм набули протягом останніх десяти років й вчені інституту радіобіології Академії наук сусідньої Білорусі. Про це також ішлося на науково-практичній конференції у Кіровограді. Окрема сфера застосування диво-мікроорганізмів — ЕМ-кераміка. Це свого роду ноу-хау у цій галузі. Суть його в тому, що, згоряючи під час виготовлення самої кераміки, мікроорганізми залишають згармонізовані хвильові коливання, своєрідне потужне поле, яке знімає інформаційне забруднення з усього, з чим контактує. Наприклад, поліпшує смак продуктів, робить безпечними ті ж стільникові телефони, про шкідливість яких так багато сказано. Пристрій з ЕМ-кераміки у бензобаці суттєво збільшує повноту згоряння палива, природного газу. А як вам тротуарна плитка, на якій тане сніг без штучного підігрівання? Згадане тут — тільки невеличка частинка того, на що здатна ЕМ-технологія. До речі, доктора Хігу минулого року на міжнародній науковій конференції в Німеччині висунуто на здобуття Нобелівської премії.
|